Продовжуємо цикл публікацій про сільських голів. Цього разу розповімо про Світлану Москвич – голову Броски, що в Ізмаїльському районі.

Уродженка Ізмаїла, Світлана Москвич сьогодні до мозку кісток – мешканка села Броска.

І це не дивно, адже вона тут з кінця вісімдесятих років минулого століття, коли її, випускницю хімфаку Одеського держуніверситету, направили працювати в школу.

– Я працювала в старших класах, викладала хімію, фізику, математику, – розповідає Світлана Олександрівна про цей період у своєму житті. – Класне керівництво в п’ятому класі, була директором і завучем з позакласної роботи і навіть є один випуск: 19 дівчаток і один хлопчик – Коля Головатюк. Всі вже встали на ноги. Радію, що у них все добре.

У 1996 році її обрали до сільської ради. З 2002-го два скликання довіряли працювати секретарем сільради, а потім обрали сільською головою.

– У нас скоро вибори, і я знову буду балотуватися, – розмірковує вголос Світлана Москвич. – Про що буду говорити на зустрічах з виборцями? Про те, що зроблено, і про те, що потрібно обов’язково зробити, щоб наше село було гідним місцем для життя, щоб до нас приїжджали купувати житло і ставати частиною громади.

А розповісти про зроблене за ці роки є що.

Із знакових справ – освітлення вулиць, встановлення світлофорів на перехресті в центрі села, ремонт (а фактично – будівництво) дев’яти доріг, масштабний капітальний ремонт (хоча правильніше сказати – відновлення з руїн!) Будинку культури, облаштування маленького сезонного ринку, нові вікна в школі, відремонтований міст на головній вулиці села, капремонт і будівництво ливнівки, щоб під час дощів вода з полів не заливала будинки жителів, ремонт дороги на Матроську та багато іншого…

– Ми починали з ремонту доріг. Дев’ять зробили (а це – майже 9 кілометрів!) і потрібно обов’язково відремонтувати ще шість, – не поспішаючи пояснює сільська голова. – Тепер взялися за вуличне освітлення. Дійшли до центру села і хочемо завершити ці роботи, щоб всі, хто приїжджає і проїжджає повз бачили, яке красиве у нас село. Сподіваємось, що обласна рада нас підтримає фінансами, адже через наше село проходить дорога обласного значення. І хоча у нашого села немає свого представника в облраді, але нам завжди допомагають вирішувати питання народні депутати Урбанські – раніше Олександр, тепер Анатолій. Спасибі їм – вони завжди відгукуються і чимало зробили для Броски.

…Про капітальний ремонт БК треба розповідати окремо. Багато вже й не вірив, що в покинутий сільський будинок культури повернеться життя. Але вони погано знають Світлану Москвич.

– У мене з мінусів – завзятість: бачу мету – не бачу перешкод, – посміхається вона. – Порахували, скільки потрібно на відновлення БК і зрозуміли, що самим не впоратись. Тоді стали думати, хто і чим може нам допомогти. Моя бабуся, яка завжди була для мене головною порадницею і втіленням мудрості, вчила – відповідь завжди можна знайти, якщо її шукати. І якщо я що задумала, то буду роздумувати і день, і ніч, щоб знайти рішення і реалізувати намічене. Ось і будинок культури в результаті відновили – усім миром, спільними зусиллями…

У найближчих планах Світлани Москвич – зайнятися стадіоном. Адже молодь повертається до спорту, а в селі з’явився новий спортінструктор. Тому стадіон потрібно обов’язково оновити.

– Так, молодь їде з села, але щоб заробити грошей і повернутися,
побудувати будинок і жити на рідній землі. Тому обов’язково треба побудувати дитячий садок! – продовжує Світлана Олександрівна.

Для села це давня і болюча тема… Дитсадок тут був – колгоспний. Його продали благодійній організації під дитячий притулок. Так, це потрібно було зробити! Однак добра справа обернулась проблемою відсутності дитячого саду…

– Старожили мені розповідали, що ніби як хтось із тих, хто виїхав за кордон подарував селу грошей на школу, – переказує історію Світлана Москвич і з посмішкою додає: – Може, і садок вийде так само підняти?

…Але вона – не з тих, хто чекає з моря погоди: вміння знаходити виходи з найскладніших ситуацій спрацювало й тут.

– У нас вже є документація, є місце під дитсадок, – пояснює Світлана Москвич. – А ще є слово Анатолія Ігоровича Урбанського допомогти у вирішенні фінансового аспекту цього будівництва. А я вже не раз переконувалася, що він свої обіцянки виконує!

…Розмова про роботу не обійшлась без питання про проблеми.

– Люди хочуть цивілізації, але не розуміють, чого це коштує. Наш бюджет – близько 3 мільйонів. Це разом з енергоносіями, захищеними статтями… А за рахунок чого розвиватись? Про який ремонті доріг може йти мова? Ось і ливнівку ми робимо, виходячи з наявних можливостей, а вони зовсім мізерні! Ще раз хочу сказати спасибі народним депутатам – дуже допомогли підняти наші села! Якби не вони – не знаю, щоб ми робили… Та й депутатський корпус у нас в селі згуртований, тому всі разом працюємо на результат, – пояснює Світлана Олександрівна.

На питання чи важка робота сільського голови визнається, що так, і додає:

– Дуже хочу відпочити… Як? Мене подруга навчила подорожувати автобусними турами. Коштують вони не дорожче, ніж поїздка в наше Приморське, а бачиш світ! Так, нічні переїзди, ноги – як колодки і втомлюєшся безмірно… Але я бачила Париж! Ми були і в Версалі, і в Луврі… Щоправда, коли в’їжджала, побачила саночистку і дуже розчарувалася…

Про проблему, яка, як з’ясувалося, ріднить столицю Франції і село в Ізмаїльському районі, Світлана Олександрівна розповідає з болем:

– Люди хочуть, щоб було чисто, але не хочуть укладати договір на вивезення сміття. Вважають, що якщо виніс його з двору, то все – впорався… Ми переконували, пояснювали, але, як показала практика, тільки загроза штрафу змушує багатьох укладати договір на вивезення сміття…

…Продовжуючи тему чистоти, вона переходить на те, що хвилює.

– Ось ви питали, що б я хотіла? Перш за все, миру… Люди змінилися – немає згуртованості, є недовіра й озлобленість. Ми стали нетерплячі, нетерпимі, вимогливі – але не до себе, а до оточуючих. Ми не вміємо чекати, не хочемо вникати, розучилися чути… Ми стали недбало ставитися до того, що говоримо.

…Вважаю, що важливо бути вірними своєму слову і своєму вибору… Ціную дружбу, чесність, порядність. Так, я емоційна і не приховую свого ставлення. Але якщо неправа, прошу вибачення. Буваю жорсткою, але не вмію мститися.

…Я ж зі звичайної сім’ї – мама закінчила наш технологічний, тато був рибінспектором, пішов від нас, коли мені було 6, а сестрі – 8, і прожив своє життя в Болграді. Добивалась усього сама… Це важко, але я завжди розраховувала на свої сили і – на пораду бабусі. Все доводжу вчинками. Вмію ображатися, але Бог сказав, що треба всіх прощати. І я намагаюся.

Про мене тут багато небилиць розповідали (і будуть говорити) під час виборів… Буває прикро, але я не мщу – життя все розставить на свої місця. Намагаюсь допомогти навіть коли приходять з якимись проханнями ті, хто ще недавно обливав мене брудом. Але коли пробачиш – стає легше…

Так, люди всі різні. Але всім нам необхідно розумно підходити до кожної проблеми, до кожної мети, до кожного завдання. Ми всі нетерплячі і хочемо, щоб все відбувалося швидко. Але нам потрібні терпіння і розум – щоб вистояти і не опускати потім очі перед людьми.

Перед виборами буде литися багато бруду… Але мені не соромно за свою роботу. І я буду намагатися робити все можливе, щоб Броска продовжила розвиватися і ставати все чистішою, кращою і облаштованішою!

Нагадаємо, раніше наукові роботи майбутніх дунайських моряків вийшли в світ.