НовиниНовини Ізмаїльского району

Світлана Москвич: “Я буду робити все можливе, щоб Броска продовжила розвиватись”

Светлана Москвич, Світлана Москвич, Броска, голова села, глава села

Продовжуємо цикл публікацій про сільських голів. Цього разу розповімо про Світлану Москвич – голову Броски, що в Ізмаїльському районі.

Уродженка Ізмаїла, Світлана Москвич сьогодні до мозку кісток – мешканка села Броска.

Светлана Москвич, Світлана Москвич, Броска, голова села, глава села

І це не дивно, адже вона тут з кінця вісімдесятих років минулого століття, коли її, випускницю хімфаку Одеського держуніверситету, направили працювати в школу.

– Я працювала в старших класах, викладала хімію, фізику, математику, – розповідає Світлана Олександрівна про цей період у своєму житті. – Класне керівництво в п’ятому класі, була директором і завучем з позакласної роботи і навіть є один випуск: 19 дівчаток і один хлопчик – Коля Головатюк. Всі вже встали на ноги. Радію, що у них все добре.

У 1996 році її обрали до сільської ради. З 2002-го два скликання довіряли працювати секретарем сільради, а потім обрали сільською головою.

– У нас скоро вибори, і я знову буду балотуватися, – розмірковує вголос Світлана Москвич. – Про що буду говорити на зустрічах з виборцями? Про те, що зроблено, і про те, що потрібно обов’язково зробити, щоб наше село було гідним місцем для життя, щоб до нас приїжджали купувати житло і ставати частиною громади.

А розповісти про зроблене за ці роки є що.

Із знакових справ – освітлення вулиць, встановлення світлофорів на перехресті в центрі села, ремонт (а фактично – будівництво) дев’яти доріг, масштабний капітальний ремонт (хоча правильніше сказати – відновлення з руїн!) Будинку культури, облаштування маленького сезонного ринку, нові вікна в школі, відремонтований міст на головній вулиці села, капремонт і будівництво ливнівки, щоб під час дощів вода з полів не заливала будинки жителів, ремонт дороги на Матроську та багато іншого…

– Ми починали з ремонту доріг. Дев’ять зробили (а це – майже 9 кілометрів!) і потрібно обов’язково відремонтувати ще шість, – не поспішаючи пояснює сільська голова. – Тепер взялися за вуличне освітлення. Дійшли до центру села і хочемо завершити ці роботи, щоб всі, хто приїжджає і проїжджає повз бачили, яке красиве у нас село. Сподіваємось, що обласна рада нас підтримає фінансами, адже через наше село проходить дорога обласного значення. І хоча у нашого села немає свого представника в облраді, але нам завжди допомагають вирішувати питання народні депутати Урбанські – раніше Олександр, тепер Анатолій. Спасибі їм – вони завжди відгукуються і чимало зробили для Броски.

…Про капітальний ремонт БК треба розповідати окремо. Багато вже й не вірив, що в покинутий сільський будинок культури повернеться життя. Але вони погано знають Світлану Москвич.

– У мене з мінусів – завзятість: бачу мету – не бачу перешкод, – посміхається вона. – Порахували, скільки потрібно на відновлення БК і зрозуміли, що самим не впоратись. Тоді стали думати, хто і чим може нам допомогти. Моя бабуся, яка завжди була для мене головною порадницею і втіленням мудрості, вчила – відповідь завжди можна знайти, якщо її шукати. І якщо я що задумала, то буду роздумувати і день, і ніч, щоб знайти рішення і реалізувати намічене. Ось і будинок культури в результаті відновили – усім миром, спільними зусиллями…

У найближчих планах Світлани Москвич – зайнятися стадіоном. Адже молодь повертається до спорту, а в селі з’явився новий спортінструктор. Тому стадіон потрібно обов’язково оновити.

– Так, молодь їде з села, але щоб заробити грошей і повернутися,
побудувати будинок і жити на рідній землі. Тому обов’язково треба побудувати дитячий садок!
– продовжує Світлана Олександрівна.

Для села це давня і болюча тема… Дитсадок тут був – колгоспний. Його продали благодійній організації під дитячий притулок. Так, це потрібно було зробити! Однак добра справа обернулась проблемою відсутності дитячого саду…

– Старожили мені розповідали, що ніби як хтось із тих, хто виїхав за кордон подарував селу грошей на школу, – переказує історію Світлана Москвич і з посмішкою додає: – Може, і садок вийде так само підняти?

…Але вона – не з тих, хто чекає з моря погоди: вміння знаходити виходи з найскладніших ситуацій спрацювало й тут.

– У нас вже є документація, є місце під дитсадок, – пояснює Світлана Москвич. – А ще є слово Анатолія Ігоровича Урбанського допомогти у вирішенні фінансового аспекту цього будівництва. А я вже не раз переконувалася, що він свої обіцянки виконує!

…Розмова про роботу не обійшлась без питання про проблеми.

– Люди хочуть цивілізації, але не розуміють, чого це коштує. Наш бюджет – близько 3 мільйонів. Це разом з енергоносіями, захищеними статтями… А за рахунок чого розвиватись? Про який ремонті доріг може йти мова? Ось і ливнівку ми робимо, виходячи з наявних можливостей, а вони зовсім мізерні! Ще раз хочу сказати спасибі народним депутатам – дуже допомогли підняти наші села! Якби не вони – не знаю, щоб ми робили… Та й депутатський корпус у нас в селі згуртований, тому всі разом працюємо на результат, – пояснює Світлана Олександрівна.

На питання чи важка робота сільського голови визнається, що так, і додає:

– Дуже хочу відпочити… Як? Мене подруга навчила подорожувати автобусними турами. Коштують вони не дорожче, ніж поїздка в наше Приморське, а бачиш світ! Так, нічні переїзди, ноги – як колодки і втомлюєшся безмірно… Але я бачила Париж! Ми були і в Версалі, і в Луврі… Щоправда, коли в’їжджала, побачила саночистку і дуже розчарувалася…

Про проблему, яка, як з’ясувалося, ріднить столицю Франції і село в Ізмаїльському районі, Світлана Олександрівна розповідає з болем:

– Люди хочуть, щоб було чисто, але не хочуть укладати договір на вивезення сміття. Вважають, що якщо виніс його з двору, то все – впорався… Ми переконували, пояснювали, але, як показала практика, тільки загроза штрафу змушує багатьох укладати договір на вивезення сміття…

…Продовжуючи тему чистоти, вона переходить на те, що хвилює.

– Ось ви питали, що б я хотіла? Перш за все, миру… Люди змінилися – немає згуртованості, є недовіра й озлобленість. Ми стали нетерплячі, нетерпимі, вимогливі – але не до себе, а до оточуючих. Ми не вміємо чекати, не хочемо вникати, розучилися чути… Ми стали недбало ставитися до того, що говоримо.

…Вважаю, що важливо бути вірними своєму слову і своєму вибору… Ціную дружбу, чесність, порядність. Так, я емоційна і не приховую свого ставлення. Але якщо неправа, прошу вибачення. Буваю жорсткою, але не вмію мститися.

…Я ж зі звичайної сім’ї – мама закінчила наш технологічний, тато був рибінспектором, пішов від нас, коли мені було 6, а сестрі – 8, і прожив своє життя в Болграді. Добивалась усього сама… Це важко, але я завжди розраховувала на свої сили і – на пораду бабусі. Все доводжу вчинками. Вмію ображатися, але Бог сказав, що треба всіх прощати. І я намагаюся.

Про мене тут багато небилиць розповідали (і будуть говорити) під час виборів… Буває прикро, але я не мщу – життя все розставить на свої місця. Намагаюсь допомогти навіть коли приходять з якимись проханнями ті, хто ще недавно обливав мене брудом. Але коли пробачиш – стає легше…

Так, люди всі різні. Але всім нам необхідно розумно підходити до кожної проблеми, до кожної мети, до кожного завдання. Ми всі нетерплячі і хочемо, щоб все відбувалося швидко. Але нам потрібні терпіння і розум – щоб вистояти і не опускати потім очі перед людьми.

Перед виборами буде литися багато бруду… Але мені не соромно за свою роботу. І я буду намагатися робити все можливе, щоб Броска продовжила розвиватися і ставати все чистішою, кращою і облаштованішою!

Нагадаємо, раніше наукові роботи майбутніх дунайських моряків вийшли в світ.

 

 

Також цікаве

Новини

Фонд Урбанських “Придунав’я” передав на фронт модернізований для потреб військових УАЗ

Спільними зусиллями ізмаїльських судноремонтників відремонтований та модернізований ще один автомобіль, який Фонду Урбанських “Придунав’я” передали ...

Більше:Новини